Князь данило олександрович: роки життя, правління, біографія

До другої половини XIII століття московські землі були малопомітною вотчиною, незрівнянною за величиною і значимістю з більш багатими і великими князівствами на Русі. У 1272 році вони дісталися у спадок одинадцятирічному князю Данилу Олександровичу, який керував справами цього Краю аж до своєї смерті, тобто до 1303 року. За часів його правління дана вотчина вельми розширилася, заволодівши територією аж до гирла Москви-ріки.

А князь Данило, син Олександра Невського, молодший зі своїх братів, прославився в століттях тим, що став родоначальником відомої великокнязівської династії, Московської лінії Рюриковичів, предком російських царів.

Передісторія правління

Про дитячі роки князя Данила Олександровича достовірно відомо небагато. З`явився на світ він в 1261 році, як передбачається, в листопаді або в грудні, а тому його святим покровителем вважався християнський аскет Данило Стовпник, чиє ім`я за традицією шанується православною церквою 11 грудня. На честь нього пізніше князь звів монастир, носив його зображення на своїх рукавичках. Батько хлопчика помер, коли йому було менше двох років. І тому свої дитячі роки він провів у дядька Ярослава Ярославовича, Тверського і Володимирського князя, в Твері.

До складу великокнязівського уділу входила Москва, керована в ті часи всього лише намісниками. А тому отримання Данилом після смерті свого опікуна московських земель, зовсім не передрікало його майбутнього піднесення і не говорило про той слід, який він залишить в історії.

Московське князівство

В ті часи у Русі було багато проблем: князівські міжусобиці, засилля монголо-татар. Все це дуже розоряло і знекровлювало російські землі. Однак, як вважають, Московську глушину обходили великі біди. Про вказану обставину можна судити тому, що в літописах після 1238 року в зв`язку з жорстокими сутичками князів, пожежами і навалами татар цей край, повний лісів і боліт, не згадувався.

Навпаки, сюди збігалися переселенці з неблагополучних і розорених місцевостей: Києва, Чернігова, Рязані, в пошуках мирного життя і порятунку від гонителів. Серед біженців були відмінні землероби, вправні ремісники, відважні війни. Все це стало основою для швидкої величі майбутньої столиці.

Князі-намісники управляли цією вотчиною, починаючи з XII століття. Але Данило Олександрович-перший московський князь, який увійшов в історію, адже саме він зміцнив ці землі, розширивши до річки Оки, приєднавши також місто Коломну під час війни з Рязанню в 1302 році.

Творча діяльність

З п`ятнадцятирічного віку князь Данило вже вів на ввірених йому землях активну творчу роботу, що продовжується аж до кінця життя. Він споруджував монастирі і храми, вводив зміни в порядок збору торгових мит, підвищував обороноздатність князівства, прагнучи до його самостійності.

Діяльність князя Данила Олександровича і його політика була спрямована на розширення власних земель. Природно, бажаючи цього, він не міг уникнути інтриг, боротьби за владу і міжусобних розборок, всерйоз потрясали тоді Русь. Однак літописи і народна пам`ять, а пізніше і православні перекази приписували йому неабияку миролюбність і мудрість, відзначаючи його дипломатичні здібності, прагнення уникати крові і військових конфліктів.

Битви із Золотою Ордою

Старші сини Олександра Невського у 80 - ті роки XIII століття розгорнули боротьбу за Володимирське та інші князівства. Один з них, Дмитро Переяславський, одержимий боротьбою за владу, шукав союзу з золотоординським правителем західного улусу Ногаєм. За допомогою до його суперника хана туди-Менгу звернувся другий з братів-Андрій Городецький. На той час татари вже неабияк розорили Рязань, Муром і мордовські землі. А тому, шукаючи нової наживи, зраділи нагоди, скориставшись сварками руських князів, залякати і обібрати Володимир та інші багаті міста Русі.

Намагаючись убезпечити Москву від татарського свавілля і недалекоглядності братів, князь Данило Олександрович змушений був вести гнучку політику, підтримуючи то ту, то іншу з беруть участь в конфлікті сторін. Об`єднавшись з князем Новгородським, своїм другим дядьком, Данило зупинив татар і здобув над військами Золотої Орди вражаючу перемогу. Крім того, молодшому синові Олександра Невського вдалося примирити, хоча і на час, своїх братів, Андрія і Дмитра, після того воювали деякий час на одній стороні. Чималу політичну вигоду приніс Данилу дружній союз з князем Володимирським, яким згодом став старший брат Дмитро, а пізніше і з його сином Іваном.

Зміцнення впливу Москви

Але міжусобиці руських князів, так само як і їхні битви за престоли, тривали і ніяк не могли зупинитися. Воюючі сторони то сварилися, то мирилися, об`єднуючись і розриваючи відносини один з одним. Вони не гребували для посилення своїх позицій і союзом з татарами, що роздавали в ті часи ярлики на правління. Руські князі лебезили перед ними, щоб тільки поставити на місце своїх суперників. А це робило іноземців тільки сильніше, їх засилля міцніше, що приносило Русі нові розорення.

Жахливим лихом для Москви і для ще чотирнадцяти постраждалих міст стало нашестя татар і їх грабежі, що трапилися в 1293 році. Навіть глухі місця, дикі ліси і болота не виявилися для них перешкодою. Русь гостро потребувала міцної влади, здатної її захистити.

Данило, прагнучи зміцнити позиції Москви, вів свою політику, діючи то переконанням, то силою. Незабаром він отримав можливість утвердитися в Новгороді, де став правителем малолітній син князя Данила Олександровича. Це був Іван, пізніше отримав прізвисько Калита і під цим ім`ям увійшов в історію.

Іван Калита був четвертим сином Данила. Іншими були Борис, Олександр та первісток Юрій. Всього ж синів народилося семеро. Про дочок в літописах нічого не згадувалося, а тому чи мав їх російський князь Данило Олександрович невідомо. Але зате є деякі відомості про дружину, якоїсь Євдокії Олександрівні.

Приєднання Переяславля

Помер в 1302 році Іван Дмитрович, переяславський князь, залишив свої володіння дядькові Данилу, так як за життя ставився до нього з великою симпатією, вважаючи мудрим політиком, а сам прямих спадкоємців не мав. Приєднання нового сильного князівства (а саме таким вважалося в ті часи Переяславське) для московських земель стало дуже важливим придбанням, що додало політичної ваги і підсилило позиції князя Данила Олександровича. І головне, все сталося без інтриг і військових конфліктів, добровільним шляхом.

Однак без суперників все-таки не обійшлося. А синові Юрію, посланому Данилом в Переяславль, довелося силою виганяти інших претендентів. Конфлікт було вирішено без кровопролиття, але князь Андрій, який і був призвідником розборок, знову кинувся зі скаргами і проханнями до татар, щоб відстояти свої права на князівство, правда без особливих наслідків.

Постриження в ченці

Московський князь Данило Олександрович був людиною побожною, а тому перед смертю постригся в ченці, втомившись від сварок, чвар і жорстокості цього світу. Так свідчать літописи тих часів.

Помер у 1303 році, у березні. Щодо місця його поховання відомості розходяться. Деякі вважають, що тіло його знайшло свій останній притулок у спорудженому ним на честь Його святого небесного покровителя Стовпника Даниловському монастирі. Згідно з іншими джерелами, поховали його в церкві Архангела Михаїла в Москві. Обидва місця з часом прославилися в православному світі і стали вельми відвідуваними. Останнє з них перетворилося з часом в Архангельський собор Московського Кремля.

Так закінчилося правління князя Данила Олександровича. Православна церква не забула і шанує його ім`я до сьогоднішнього часу. 17 березня і 12 вересня вважаються днями його пам`яті. Канонізований він був в 1791 році.

Даниловський монастир

Дивовижною виявилася доля Даниловського монастиря. Після смерті свого засновника він існував ще якийсь час, а потім зубожів, і на деякий період навіть пам`ять про нього і зовсім зникла на Русі. Але, як свідчать православні перекази, на місці цьому стали відбуватися чудеса.

Легенди свідчать про те, що Святий Данило Московський став з`являтися людям і говорити з ними. Також здійснювалися інші дивовижні події, а хворі люди зцілювалися. Оскільки таких свідчень виявилося багато, при Івані Грозному на місці Даниловського монастиря відбудували нову церкву. А в храм святих отець семи Вселенських соборів вирішили перенести мощі святого князя Данила. Сталося це в серпні 1652 року.

Спадкоємці князя Данила Олександровича

Після смерті Данила його місце зайняв син Юрій, а іншим дітям, всупереч звичаям, старший брат не хотів віддавати нічого. Московське князівство між тим вельми розширилося. Активну участь у захисті його територій взяв Іван Калита, відстоявши Переяславль-Залеський. Але тривала боротьба з Твер`ю, де засів князь Михайло Ярославич, шляхом інтриг з татарами отримав від Золотої Орди ярлик на правління. Для війни з ним Іван уклав союз з Новгородом. Його вплив все зростав.

За офіційною версією Іван Данилович почав правити в Москві з 1325 року після зрадницького вбивства Дмитром Тверським свого брата Юрія. Незабаром він отримав Кострому, став контролювати Новгород і Поволжя. Під час правління Івана Калити у війнах на Русі настало відносне затишшя, що тривало і після його смерті і тривало близько 40 років.

Але миру вдалося досягти лише тому, що для Орди налагоджені були Іваном безперебійні збори данини з російських земель, супроводжувані при цьому нерідко застосуванням грубої сили. За це татари відзначили Калиту і нагородили титулом "Князь великої всієї Русі"» який він і передав своїм нащадкам. Однак саме зміцнення позицій Московського князівства за часів Івана Даниловича стало запорукою майбутніх перемог над іноземцями, позбавлення Русі від татаро-монгольського ярма і нескінченних чвар князів у боротьбі за владу.