"Бочонок амонтільядо": короткий зміст та відгуки

Едгар Аллан По (1809-1849) - американський поет і письменник, видатний майстер містичного і детективного оповідання, А також творів у жанрі хоррор. Вважається представником американського романтизму.

Розповідь "Бочонок амонтильядо" був написаний в 1846 році, тоді ж його опублікував на своїх сторінках популярний американський жіночий журнал Godey`s Lady`s Book, в якому, до речі, сказати, побачили світ багато новел По.

За характером побудови ця розповідь-сповідь вбивці, історія однієї страшної помсти, яку приготував головний герой своєму кривдникові.

У статті ми привели короткий зміст, опис і аналіз "Барильця амонтильядо", а також історію його написання.

Про розповідь

Весь текст написаний від першої особи, по суті, це монолог-сповідь якогось Монтрезора, бідного дворянина, якого принижував і дошкуляв глузуванням Фортунато. Той, навпаки, був знатний і був представником багатого дворянського роду. Однак читачеві не надається можливість дізнатися, якого саме характеру Приниження діставалися Монтрезору від Фортунато-про це в тексті нічого не говориться. Таким чином, ми можемо приписати головному герою і недовірливість. Втім, від цього загальна тональність розповіді стає ще більш похмурою.

Можна тільки здогадуватися, де і коли відбувається описувана подія. Дуже можливо, мова йде про безіменному місті в Італії XYIII століття. Принаймні Іспанське кріплене вино Амонтільядо почали виробляти і продавати саме тоді.

Історія написання

Є легенда, згідно з якою Едгар По написав оповідання, вразившись історією, яку почув в 1827 році в одній з фортець американського штату Массачусетс. Дуель, що відбулася на Різдво 1817 року між двома лейтенантами Дрейном і Мессі, тоді закінчилася загибеллю останнього. Солдати, які побажали помститися за його смерть Дрейну, заманили, попередньо підпоївши його, в підземеллі, прикували до стіни і замурували.

Втім, це тільки одна з декількох версій. Є і більш прозаїчні відомості, що по запозичив сюжет з новели французького письменника-реаліста Оноре де Бальзака, опубліковану тим в 1843 році.

Що стосується девізу роду, який вимовляє Монтрезор: "Nemo me impune lacessit!" (у перекладі з латині: "Ніхто не образить мене безкарно!"), то він запозичений письменником, швидше за все, з роману Фенімора Купера "Останній з могікан", який побачив світ у 1826 році.

Як було написано "Бочонок амонтильядо"

Відомо, що історія стала відповіддю Томасу Данну Інглішу, американському письменнику, поетові та політичному діячеві. Втім, початок конфлікту було покладено самим По, який піддав глузуванням Інгліша, постійного противника, в своїх нарисах. У січні 1846 року трапилася навіть бійка, після чого пішли замітки в журналах і літературні карикатури від обох учасників.

Зрештою англійцем був написаний нарис, озаглавлений "1844, or The Power of the S.F.". Нам відомо, що сюжет включав в себе історію помсти, але в цілому викликав відчуття як вельми розлогий і заплутаний текст. Слідом за ним, що став свого роду ударом у відповідь, вийшла розповідь По.

Читачам відразу ж кинувся в очі ряд відсилань і відповідностей в обох текстах. Так, в оповіданні Інгліша згадувалися таємні товариства, що пізніше знайшло відображення в відповідному оповіданні Едгара По. У ньому Фортунато, крокуючи по підземній галереї, згадує про свою приналежність до масонської ложі - і в оповіданні Інгліша теж йдеться про таємне товариство.

Він же розповідає про знак-сокола, який тримає в кігтях змію. І в оповіданні По на гербі Монтрезорів нога топче змію, що встромила зуби в її п`яту.

Але Едгар По пародіює Інгліша: на питання Фортунато до головного героя, чи не є той вільним муляром, Монтрезор відповідає ствердно і, жартівливо відчинивши доміно (тут мається на увазі маскарадний костюм-довгий плащ з рукавами і капюшоном), демонструє питаючому лопатку, яку ніс з собою.

В цілому всю сцену з підземного ходу в оповіданні по, хоч і з деякою натяжкою, можна назвати копіює сцену в підземеллі в "1844" Інгліша.

Далі звернемося до короткого змісту "Барильця амонтильядо" Едгара По.

Передмова героя

Розповідь, який через малу величину також називають новелою, починається зі слів головного героя:

Тисячу образ я покірно витерпів від Фортунато, але, коли він завдав мені образу, Я поклявся помститися.

Замкнутий за характером Монтрезор не оголошує нікому про своє рішення, навіть кривдникові він не дає зрозуміти, що був ображений. Однак він збирається помститися йому, і ретельно готує свою помсту. Головному герою здається, що він передбачив всі дрібниці, які завадили б його плану або видали б його, як вбивцю. Бо кредо для себе він визначив так:

Я не тільки повинен був покарати, але і покарати без будь-якої небезпеки для себе. Образа не помститься, якщо месника осягає покарання; вона, в рівній мірі, не помститься і тоді, коли месник не подбає про те, щоб вчинив образу знав, — хто йому мстить.

Тому свою помсту він призначає на час карнавалу, коли вулицями міста не впізнаними в масках ходить безліч людей.

Наступним кроком месника було зробити так, щоб в його власному маєтку не залишилося жодного слуги-дізнавшись зі слів господаря, що він повернеться пізно, вони просто розбіглися, також залучені карнавальним гулянням.

У підземеллі

Монтрезор відшукав Фортунато в сутінки-той був неабияк напідпитку , на ньому було трико Арлекіна і ковпак з бубонцями. Зумівши захопити його вигадкою, що він прикупив з нагоди цілий бочонок амонтільядо (приблизно близько 500 літрів), і знаючи, що Фортунато хизується своєю репутацією знавця вин, Монтрезор веде жертву в свій замок і пропонує йому спуститися в підземеллі, де нібито і знаходиться дорогоцінний амонтільядо. До слова сказати, це вино в той час дійсно було дуже недешево-Монтрезор знав, чим заманити Фортунато.

Раз у раз згадуючи якогось Лукрезі, який міг би допомогти йому в оцінці рідкісного вина, і без кінця з фальшивою турботливістю турбуючись про здоров`я Фортунато, який підкашлює, головний герой доводить того до цілком передбачуваного нетерпіння і бажання скоріше спробувати амонтільядо.

Так вони опиняються в самому кінці підземних галерей. Фортунато, який по дорозі був додатково напоєний медоком (різновидом медового алкогольного напою) привітним господарем, не відчуваючи ніяких підозр і не відчуваючи загрози, що нависла над ним, входить в нішу, на яку вказав йому Монтрезор. У вбивці все готово-він накидає на нього заздалегідь приготовлену ланцюг з замком і приковує до стіни.

Фінал

Далі Монтрезор збирає камені і складає з них стіну, бажаючи замурувати Фортунато в ніші. Той спочатку не розуміє, що відбувається, потім швидко тверезіє і благає випустити його. Якийсь час він навіть думає, що це був жарт і сміється, бажаючи почути зворотний сміх господаря. Але Монтрезор лише повторює його слова. Зловісним луною звучать його слова. Нарешті в стіну покладено останній камінь. Замурований бранець замовк назавжди. Заключні слова головного героя такі:

Я зробив зусилля і приладяв останній камінь; я його покрив вапном. До нової стіни я притулив Старий насип з кісток. Минуло півстоліття, і жоден смертний їх не чіпав.

Розповідь Монтрезор закінчує латинським висловом "In расі requiescat!", що означає "Хай упокоїться з миром!". Традиційно ця фразу в католицтві в скороченому вигляді "R.I.P." висікають на місцях поховань, надгробках, а також виголошуючи промову про нещодавно померлих.

Аналіз

Хоча в центрі подієвої частини розповіді вбивство, розповідь не є детективом в чистому вигляді-адже розслідування читач тут не знайде. Тому не варто порівнювати "Бочонок амонтильядо" з такими історіями Едгара По, як "Викрадений лист" або "Вбивство на вулиці Морг".

При цьому самим малозрозумілим для читача можна назвати мотив вбивства. Експозиції в оповіданні, крім кількох слів головного героя, практично немає. Чи то Монтрезору дійсно міцно діставалося від Фортунато, чи то зовсім немає, і недовірливий герой все придумав. У всякому разі, про ступінь скривдженості Монтрезора читачеві належить домислювати самому. І в цьому особливість не тільки розповіді, а й оповідача.

Про персонажах

Згідно з багатьма відгуками на "Бочонок амонтильядо", згадка про "тисячах принижень" головним героєм вже роблять його злегка схожим на божевільного, але розважливість і передбачливість його вчинків, однак, зменшують ймовірність цієї версії.

Персонаж Фортунато також не здався подальшій критиці досить переконливим. Нібито цінитель і знавець дорогих вин, під час подорожі по кам`яних галереях Фортунато за раз випиває цілу пляшку De Grave, аж ніяк не дешевого французького вина, яку подає йому господар. Чи варто говорити, що такий вчинок не робить йому честі. До того ж він повинен був розуміти, що хмільний стан навряд чи дозволить йому досить достовірно оцінити справжність амонтільядо, але ж для цього він і спускався в підземеллі.

Таким чином, проводячи аналіз твору "Бочонок амонтильядо" слід підкреслити, що достовірність виписки обох персонажів викликала у читачів великі сумніви. Однак не можна забувати і про те, що розповідь побудований у формі сповіді, тобто написаний від першої особи. Тому всі недостовірності можна звести тільки до особливостей мислення і бачення головного героя.

Повторювані теми. Сповідь

Улюбленими для По є теми, які ми обговоримо в описі "Барильця амонтильядо". Вони задіяні в багатьох інших творах письменника.

Так, наприклад, обговорюваний розповідь, збудований у формі сповіді вбивці, повторює даними прийомом твір "Чорний кіт", в якому алкоголік оповідає про те, як він убив кота, а потім дружину. І той же прийом - в оповіданні "Серце-викривач", в якому монолог головного героя, як в цьому неважко переконатися читачеві, ясно свідчить про його розумовому розладі.

Заживо поховані

Тема замуровування тіла в різних варіаціях наявна в двох вже згаданих оповіданнях. Також і тему похорону живцем по використовує, наприклад, в оповіданні "Береніка" (правда, сцена, в якій головний герой дізнається, що Береніка ще жива, провідуючи тіло перед похоронами, пізніше була вирізана за вимогами читачів, шокованих "зайвою жорстокістю" твору).

В "Падіння будинку Ашеров" леді Меділейн була живцем спущена в підземеллі і покладена там в труну. Нарешті, ту ж тему знайдемо в оповіданні "Передчасне поховання", написаному в 1844 році, тобто незадовго до написання "Барильця амонтильядо".

У літературознавців є відомості, що розповіді з живцем похованими у творчості Едгара По з`явилися під впливом популярної в той час історії про Анну Хілл Картер, дружині губернатора Вірджинії. Пізніше вдалося з`ясувати, що вона страждала від нарколепсії, що супроводжується нападами сонного паралічу (в ті роки це були невідомі медицині захворювання). У 1804 році у неї стався черговий напад, була зафіксована смерть, і її поховали в фамільному склепі. Через деякий час хтось почув крики, що доносилися з усипальниці. Труну розкрили і виявили поховану живою. Після зазначеного випадку Анна прожила ще 25 років. Про цей випадок багато говорили, але вважали його недостовірним, оскільки він не був офіційно зафіксований. Проте в 1834 році історія, що трапилася з Анною Хілл Картер, була опублікована в газеті "Вашингтон Пост", і таким чином стала відома ще більш широким колам.

Лиходій в масці

Тему маскараду, карнавалу і взагалі страшного лиходія, прихованого під блазнівською маскою, читач може зустріти, крім "Барильця амонтильядо", в оповіданнях Едгара По "Стриб-скок, або вісім скутих орангутанів", "Вільям Вільсон" і "Маска Червоної Смерті".

У першому з перерахованих творів карлик-блазень, ображений своїм повелителем-королем, під виглядом блазнівського дійства влаштовує жорстоку помсту, в результаті якої кривдник разом зі свитою гине болісною смертю, а блазень благополучно зникає.

Ми привели короткий зміст, опис і аналіз "Барильця амонтильядо" Едгара Аллана По.