Кочетков василь: біографія, військова служба

У російській історії більше не буде солдатів, які відслужили майже сто років і взяли участь у 10 кривавих війнах. Василь Кочетков-солдат трьох імператорів, за різними оцінками, служив від 80 до ста років, взявши участь практично у всіх військових компаніях XIX століття в складі армії Російської імперія. Помер він по дорозі в рідне село, коли у віці 107 років вийшов у відставку.

Початок армійської кар`єри

Народився Василь Миколайович Кочетков 1785 році в колишньому Кумишському повіті в Симбірській губернії, в сім`ї солдата, що мав нижній військовий чин. Тому став кантоністом, приписаним до військового відомства. В силу походження був зобов`язаний служити в російській армії. У 1811 році починає службу в лейб-гвардії гренадерському полку, з початком Вітчизняної війни попросився в діючу армію. Був визначений в лейб-гвардії Павловський полк.

Солдат Василь Кочетков пройшов всю війну, починаючи з ар`єргардних боїв 1812 року, коли російська армія відступала до Москви. Бився в знаменитій битві при Бородіно, яка внесла перелом в хід війни, і "Битві народів" під Лейпцигом, що стала найбільшим боєм XIX століття. Брав участь у взятті Парижа, закінчивши компанію проти Наполеона в званні фельдфебеля.

Закінчення строкової служби

Наступною військовою компанією Василя Кочеткова стане російсько-турецька війна 1828-1829 років, коли Османська імперія втратила значні території. Йому довелося взяти участь у штурмі османських фортець Варни, Ісакчі і поході на Силістрію.

Наступного року, після закінчення війни, гвардійський Павловський полк був спрямований на придушення польського повстання. Запеклі бої тривали цілий рік. Кочетов взяв участь у розгромі заколотників на Гроховському полі і біля Остроленки, де була розбита 48 тисячна польська армія. У 1831 році він був у складі російських військ, які взяли штурмом Варшаву. Ця битва поклала початок повного входження Польщі до складу Російської імперії.

До 1836 року прославлений ветеран відслужив покладений термін строкової солдатської служби (25 років) при двох імператорах Олександрі I і Миколі I, і вже міг спокійно піти у відставку. Але Кочетков не мислив себе поза армією.

Кавказький полонений

Після декількох років мирного життя, Василь Кочетков у складі Нижегородського драгунського полку відправляється на Кавказ. Прославленому ветерану вже 58 років, але він як і раніше бере активну участь в зіткненнях.

За рік служби на Кавказькому театрі бойових дій його два рази поранили. Перший раз навиліт в шию і другий - в дві ноги, при цьому ліва гомілка була роздроблена. У 1845 році ветерана знову поранили в ліву гомілку в бою при Аулі Дарго, і він був захоплений чеченцями. У полоні Василь Кочетков пробув майже десять місяців.

Коли зажила рана, йому вдалося втекти з гірського аулу, проявивши неабияку військову кмітливість і просто чудеса винахідливості. За цей подвиг він був нагороджений Георгіївським хрестом 4-го ступеня.

У 1849 році, після шести років проведених на Кавказі, Кочетков відбуває зі своєю військовою частиною в Угорщину, на придушення визвольного повстання, спрямованого проти Австрійської імперії. Він взяв участь у вирішальній битві при Дебречині.

Після розгрому угорських військ, здає іспит на офіцерський чин (за вислугою років) і отримує звання підпоручика. Однак прославлений ветеран відмовляється від еполет, вважаючи за краще прості солдатські Погони. На знак визнання його військових заслуг, він отримує право носіння срібного шеврона на рукаві мундира і Офіцерського темляка на шаблю. Військовий оклад йому встановлено в розмірі 2/3 від окладу підпоручика. Наступні два роки, аж до 1851 року він служив при штабі корпусу.

Кримська компанія

Після сорока років бездоганної служби, в 1851 році Василь Кочетков вийшов у почесну відставку. Однак відпочивав заслужений ветеран тільки пару років. Він знову направляється на військову службу, коли почалася Кримська війна. За призовом його визначили в Казанський кінно-єгерський полк.

Знову солдат опинився на самій передовій, в числі учасників героїчної оборони Севастополя. Незважаючи на вік, він брав участь у вилазках на ворожі позиції з командами мисливців. В ході запеклих боїв при обороні Корніловського бастіону його поранило осколками бомби, що розірвалася неподалік.

Після завершення війни, він продовжив службу в лейб-гвардії драгунський полк, відповідно до особистого розпорядження імператора Олександра II. У 1862 році прославлений ветеран зарахований до почесної роти палацових гренадер і йому присвоєно чергове звання унтер-офіцера. В цей час йому було вже 78 років.

Ветеран займав досить високу для солдата посаду, і мав гарне матеріальне становище. Але спокійне життя було не для нього.

Підкорення Туркестану

У 1869 році він направив командуванню рапорт на переведення у військову частину, які воювали з узбецькими ханствами. У Середній Азії Василь Миколайович взяв участь у боях за Самарканд і Туркестан. У 1874 році брав участь у Марші загону під командуванням генерал-ад`ютанта Кауфмана, який пройшов через пустелю і несподіваним штурмом взяв Хіву. У цьому ж році Василя Кочеткова відкликали в Росію, знову за височайшим велінням, і направили служити в охорону імператорського поїзда.

У 1876 році проти османського панування повстали балканські країни-Сербія і Чорногорія, яким на допомогу висунувся п`ятитисячний добровольчий загін з Росії. На підмогу слов`янським народам відправився і 92-річний волонтер Василь Кочетков. Після початку чергової російсько-турецької війни, ветеран вступив в 19-у кінно-артилерійську бригаду, у складі якої брав участь у знаменитій битві за Шипку, де був знову поранений і позбувся лівої ноги.

Останній похід

У 1878 році за особливі заслуги його перевели в лейб-гвардії кінно-артилерійську бригаду. Після війни повернувся на службу в гренадерську роту, де прослужив ще 13 років. У віці 107 років він звільнився з армії, і вирішив відправитися на батьківщину. Помер ветеран в дорозі 30 травня 1892 року. Василь Миколайович прослужив в армії 81 рік.

У 2013 році в Ульяновську був закладений пам`ятний камінь на місці майбутнього монумента "солдату трьох імператорів" Василю Кочеткову, як символу всіх російських військовослужбовців. Однак місцевих краєзнавців бентежить, що публікацій про нього не було в сибірській пресі. Єдине джерело інформації про героїчного солдата-номер "Урядового Вісника" за вересень 1892 року.