Євген блінов-біографія, творчість, досягнення

Ця людина прожила дуже довге і напрочуд насичене життя. Пройшовши через війну, позбавлення і негаразди, він жодного разу не змінив ні собі, ні єдиному покликанню свого життя, за дев`ять десятиліть перетворившись з кращого балалаечного виконавця країни в легендарного педагога, ставши справжнісінькою епохою народного інструментального мистецтва.

Витік

Місцем народження Григорія Миколайовича та Олександри Михайлівни, батька і матері Євгена Блінова, стало село Серебрянка, розташоване в місці впадання невеликої річки Срібна в річку Чусову, відому транспортну артерію Уралу, де розташовувався невеликий завод. Григорій Миколайович, непогано володіє гітарою і балалайкою, ще більш чудово розбирався у фінансах і завідував бухгалтерією цього заводу. Втім, обоє батьків Євгена володіли неабиякими співочими здібностями і співали в церковному хорі. Там вони і познайомилися, а в 1918 році стали чоловіком і дружиною.

Коли до Серебрянки докотилася розгорілася в цей період громадянська війна і в село прийшли червоні, Григорій Миколайович був призначений керуючим місцевого заводу.

Через кілька років батьки Євгена Григоровича Блінова, біографії і досягненням якого присвячена ця стаття, переїхали в Невьянск – а після-в Свердловськ, де батько нашого героя став головним бухгалтером на одному із заводів.

Шостого жовтня 1925 року в родині Блінових народився первісток, а ще через три роки на світ з`явився і другий син. Григорій Миколайович, великий любитель опери "Євгеній Онєгін", назвав свого старшого сина Євгеном, на честь Онєгіна. Молодший же був їм названий Володимиром, на честь Володимира Ленського.

Дитинство

Волею долі і дитинство, і юність Євгена Блінова були позбавлені будь-якої осілості і сталості. Лише тільки він встигав обзавестися новими друзями, як його сім`я знову кудись переїжджала.

Так, в 1931 році главу сімейства млинцевих запросили на роботу головним бухгалтером в радгосп Малоросійка, розташований в Казахстані. Там у них був великий будинок, земля і ГОСПОДАРСТВО. Саме тут, в казахських степах, шестирічний Євген вперше взяв в руки балалайку. Найголовнішим азам гри на ній хлопчика навчив батько, а його кучер Семен навчив грати польку.

Потім в Нижньому Тагілі почалося масштабне будівництво заводу "Уралвагонстрой". Григорія Миколайовича знову покликали очолювати бухгалтерію. Вони знову переїхали. Захоплення музикою тривало у Євгена Блінова і там. У 1933 році він вперше вийшов на сцену, зігравши на балалайці на першій обласній Свердловській дитячій Олімпіаді.

Вже через два роки Блінови знову переїхали, на цей раз в Архангельську область, де в місті Молотовську будувалося чергове велике підприємство оборонної промисловості.

А потім трапилася біда. Настав 1937 рік, час масових репресій, заслань і розстрілів. Батько Євгена отримав десять років таборів.

Після арешту чоловіка Олександра Михайлівна разом з дітьми поїхала до свого рідного брата, який проживає в містечку Кушва на Уралі. Їм довелося ділити на трьох маленьку темну кімнатку, а Євген, продовжуючи старанно виконувати шкільні домашні завдання, від тьмяного освітлення незабаром почав втрачати зір.

Юності

Коли Євгену Блінову виповнилося 15 років, він прийняв перше важливе рішення-пов`язати своє життя з музикою, для чого було потрібно вступити в Свердловське музичне училище. Незважаючи на те що йому так і не вдалося вивчити ноти, а всі Мелодії він грав виключно на слух, приймальна комісія все ж гідно оцінила його талант і завзяття, і Євгену вдалося вступити.

Перший рік навчання в Свердловському музичному училищі, враження від концертів, сама творча атмосфера навчального закладу стали основою для формування особистості початківця музиканта. Коли ж після першого курсу були здані іспити і студентів чекали літні канікули, почалася Велика Вітчизняна війна. Юність вчорашніх хлопчаків і дівчат раптово Закінчилася, як і дитинство мільйонів дітей країни.

У суворі воєнні роки Євген Блінов разом з іншими студентами училища виступав перед пораненими в госпіталях, поки його не призвали на фронт у червні 1943 року. І це незважаючи на серйозні проблеми із зором.

Він був зарахований в протитанкову роту і якийсь час разом з усіма проходив навчання військовому ремеслу. Однак незабаром його перевели в полковий армійський ансамбль і навіть відрядили на три дні в Свердловськ за балалайкою.

Виступи перед фронтовиками у складі ансамблю тривали майже два роки. П`ятого жовтня 1945 року Євген був нарешті демобілізований і відправлений додому.

Київська консерваторія

Влітку 1946 року Блінов прибув до Києва, де по 1951 рік проходив навчання в Київській консерваторії, відчуваючи на собі всі труднощі післявоєнних років. Не було ні їжі, ні грошей. Студенти консерваторії виживали, як могли.

Незважаючи на всі позбавлення Євген Блінов, фото якого можна побачити в цій статті, залишався допитливим, наполегливим і спрямованим до постійного вдосконалення студентом. Проте в результаті стабільного недоїдання і перевтоми у юнака стала спостерігатися постійна температура і нездужання. На четвертому курсі проблеми зі здоров`ям досягли такого рівня, що він був відправлений на кілька місяців лікуватися в один з санаторіїв Криму.

На п`ятому курсі навчання Євген влаштувався викладачем по класу народних інструментів в Київську дитячу музичну школу № 2, а ще через рік, ставши дипломованим випускником Київської консерваторії, він став асистентом-стажистом кафедри народних інструментів, пропрацювавши на цій посаді до 14 липня 1962 року, коли йому було присвоєно звання доцента.

Уральська державна консерваторія

У 1963 році Блінов покинув Київську консерваторію і переїхав до Свердловська. Двадцятого вересня 1963 року він був зарахований доцентом кафедри народних інструментів Уральської державної консерваторії, а також виконуючим обов`язки завідувача цієї кафедри. Шостого грудня 1967 року Євгена Григоровича Блінова затвердили на посаді професора кафедри народних інструментів, розвитку і зміцненню якої він присвятив наступні вісім років.

У 1975 році, несподівано для самого Блінова, від місцевого обкому КПРС надійшла пропозиція про висунення його кандидатури на посаду ректора консерваторії.

Євген Григорович тричі відмовлявся. Однак в кишені його піджака лежав партквиток, а жарти з Комуністичною партією в той час були чреваті. Виходу не було. Блінову довелося погодитися, незважаючи на те що сам він вважав свою кандидатуру негідною такого високого звання.

Так чи інакше, але 16 червня 1975 року Євген Григорович був призначений ректором Уральської державної консерваторії, пропрацювавши на цій посаді до 1988 року, після чого залишив свій пост, але продовжував працювати в консерваторії, курируючи кафедру народних інструментів, і лише в 2006 році написавши заяву про звільнення його з займаної посади професора у зв`язку з переїздом до Києва.

Особисте життя

Євген Блінов був двічі одружений.

Першою його дружиною стала студентка Київської консерваторії Людмила Аркадіївна Боровська, з якою він офіційно зареєстрував відносини ще в 1947 році. Людмила була талановитою виконавицею камерної вокальної музики, романсів і пісень. Часто виступала разом з чоловіком.

У 1952 році у Євгена і Людмили народився син Олександр.

Зі своєю другою дружиною, Іскріною Борисівною Шерстюк, він познайомився ще в роки війни, виступаючи в армійському ансамблі. Искрина також була учасницею цих виступів. Через багато років доля знову звела їх разом.

Нагороди та досягнення

Євген Григорович зіграв вирішальну роль у розвитку балалаечного виконавського мистецтва в Росії та Україні, забезпечивши розквіт балалайки на естраді.

Заслуги і нагороди Євгена Блінова говорять самі за себе. У 1953 році він став лауреатом першого ступеня Міжнародного конкурсу в рамках IV Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Бухаресті. У 1960 році йому було присвоєно звання Заслуженого артиста УРСР, а в 1974 році – почесне звання Заслуженого діяча мистецтв РРФСР. У 1984 році Блінов був удостоєний звання Народного артиста РРФСР, в 2001 році став дійсним членом Петровської академії наук і мистецтв. Нагороджений медаллю " За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній Війні", а також орденом Пошани.

Євген Григорович пішов з життя 9 листопада 2018 року у віці 93 років. В останню дорогу його проводжали з військовими почестями, як і належить проводжати солдата фронтового армійського ансамблю.