Анжамбеман-це... Прийом в літературі, перенесення

Анжамбеман-це літературний термін, який по-французьки означає "переступивши". Дане поняття відноситься до віршування і являє собою:

а) розбіжність ритмічної і синтаксичної пауз в кінці вірша, строфи або напіввірші;

б) використання цезури в послідовному ланцюжку слів, близьких за змістом.

Лінгвістичне походження терміна

У традиційній поетиці виділяється три види анжамбемана:

1. "Скидання" - прийом, в якому при закінченні фрази захоплюється також і початок наступної.

2. "Накид" - різновид, в якій, навпаки, початок фрази займає закінчення попередньої.

3. "Подвійний кидок" - цей вид анжамбемана передбачає початок фрази в середині вірша і закінчення в центрі наступного.

Варто розглянути ці прийоми на прикладі твору А.Со. Пушкіна:

На березі пустельних хвиль

Стояв він, дум великих повн,

І вдаль дивився [скинути]. Перед ним широко

Річка неслася [подвійний кидок]; бідний човен [ескіз]

По ній прагнув самотньо.

В даному творі анжамбеман виконує образотворчу і експресивну функції, знаходить моментами пряму іконічність.

Витік

Російська Філологія багата працями різних дослідників, в яких широко опрацьована тема анжамбемана. Розвиток цього поняття у своїх наукових роботах займалися Г.А. Шенгелі, А.До. Жовківський, І.Е. Лошилов, Ю.Е. Тинянов та інші.

Як образотворчого засобу переноси в віршованому творі мають важливе значення.

М.І. Шапір створив прийом, який проводить однозначну пряму паралель між формою і змістом-анжамбеманом і поетичним текстом. Такий прийом автор використовував у своїх дослідженнях як основоположний.

В.М. Жирмунський - один з перших дослідників анжамбемана. Він відштовхувався від того, що слідом за традиційними напрямками в ліриці видимим покажчиком на анжамбеман в закінченні рядка служить поява пунктуаційно вираженої межі пропозицій в центрі рядка.

М.Л. Гаспаров, у свою чергу, переглянув цю ідею під враженням від думок Б.І. Ярхо, згідно з якими, ієрархічна сила синтаксичних зв`язків варіюється від найслабших з`єднань всередині пропозицій до найсильніших-іменника і його визначення.

Цей дослідник запропонував розглядати анжамбемани в поетиці, спираючись на силу поділу синтаксису. Для даної теорії необхідно було редагування класифікації синтаксичного зв`язку Б.І. Ярхо.

Завдяки М.І. Шапіру були встановлені двадцять три градації в граматичних зв`язках. Дотримуючись їх, можна зробити висновок, що чим глибше зв`язок, тим ширше число аргументів, які дозволяють говорити про анжамбемане (при наявності розриву в конкретному місці).

Літературні епохи

У різні епохи існувало контрастне ставлення до використання анжамбемана. А саме:

1. Античність. Анжамбеман використовувався в літературі з античних часів. Піндаровская лірика в більшій мірі заснована на строфічному анжамбемане. Піндар-давньогрецький поет, чиї твори входять до складу хорової лірики. Являють собою головним чином гімни, дифірамби і хвалебні пісні богам.

2. Новий час-період після середньовіччя. Для поезії даного часу більше характерна строфічна замкнутість.

3. Класицизм. Поезії цього періоду властиво уникнення анжамбеманів.

4. Романтизм і деякі поетичні школи ХХ століття, навпаки, їх культивували.

Перенесення

Анжамбеман-це своєрідна цезура всередині групи слів, пов`язаних за змістом.

Історично склалося так, що при його використанні переважають гумористична семантика або антична конотація (супроводжуюче значення мовного явища).

Проте в поезії новітнього часу кількість локальних художніх завдань, які вирішуються внутрішнім перенесенням, різко зросла.

Як зазначалося вище, анжамбеман в літературі-це перенесення частини фрази з попереднього віршованого рядка в наступну далі. Причина його появи-розбіжність ритму, нерівність в рядку, традиційно закінчується двома видами пауз: смисловий і кінцевої стиховой.

Якщо вірші складені ритмічно рівно, анжамбеман - це інтонаційний збій, який дозволяє інтонаційно виділити і підкреслити головне смислове слово. Таким чином автор може передати різні емоції: хвилювання, задума.

Дуже ефективно перенесення здатний підкреслити прозаїчну або розмовно-побутову мову.

Види анжамбеманов

Різновидів перенесення існує безліч, наприклад:

1. Поодинокі переноси-вони забезпечують виділення частин фраз за допомогою інтонацій, навіть якщо вони були відокремлені іншим розділом вірша.
2. Численні анжамбемани дають прозаїчну манеру, яка практично повністю нівелює (згладжує) ритм у вірші. Це невід`ємний художній прийом в поезії.
3. Віршовий-переміщення фрази на інший вірш.
4. Строфічний анжамбеман-перенесення словосполучення в наступну строфну частину.
5. Складовий-переміщення даної частини в іншу рядкову фразу.

Також розрізняють синтаксико-рядкові, синтаксико-строфічні, словесно-рядкові, словесно-строфічні і багато інших переноси.

Застосування в поезії

У російській літературі прикладом анжамбемана є творчість а.Со. Пушкіна, В.В. Маяковського, М. Кузміна, Г. Оболдуева, Б. Окуджави, В. Шершеневича.

Використання перенесення як поетичної фігури найчастіше виправдовується смисловим змістом, яке він в собі несе.

Багато відомих авторів використовували рядковий анжамбеман. Прекрасним прикладом його застосування є творчість Анатолія Кобенкова. У його віршах, наповнених лірикою і філософією, уривчастість і драматичність життя посилюється переносами.

Наприклад, в даному уривку:

Людина народжується, виростає в чоловіка,

Не тоне у воді, не згорає у злі,

Потім дізнається, що анітрохи не потрібен

Ні собі, ні дочці, ні землі;

Потім людина навчається плакати,

Потім, не згадавши, навіщо прийшов

На цю землю, стає прахом -

І йому добре, і землі добре.

У творчості сучасного поета Андрія Качаляна дуже поширене використання складового строфічного перенесення. У вірші "Губами потойбічними" автор переміщує на головний (початковий) склад займенник "я". Використання частини мови у формі першої особи допомагає обіграти зміст і показати глибокий сенс і подвійність персонажа, глобальність його переживань і світогляду.

Марина Цвєтаєва

У віршах поетеси безліч прикладів анжамбемана. Цвєтаєва зробила переноси невід`ємною частиною своєї творчості. Саме вони зробили її стиль впізнаваним з перших рядків:

Нас день морочив, жарко обхопивши

Долонями, дихав нечутно в спину.

При читанні цього вірша, будь-яка людина відчує необхідність в інтонаційній паузі після слова "долоня". Вона миттєво дає відчуття теплоти, літньої спеки, відсутності потреби поспішати кудись.

У творчості Марини Цвєтаєвої перенесення часом охоплював цілі строфні групи.

Народна поезія

Цікаво відзначити, що для фольклорної творчості не характерна наявність переносів. Йому швидше властиво повний збіг інтонаційно-фразового ряду зі віршовим.

Йосип Бродський

З його творчістю пов`язаний активний розвиток анжамбемана в кінці ХХ століття. Цей поет за багатьма ознаками є спадкоємцем традицій М. Цвєтаєвої. Більш того, йому вдалося значно розвинути їх.

М.І. Шапір говорив, що в другій половині минулого століття і. Бродський всіляко експериментував з цією темою:

а) подовжував поетичну фразу;

б) робив все більш і більш різкі переноси між рядками і строфами;

в) поділяв іменник і прийменник;

г) проводив поділ словесних одиниць між строфою, віршем.

Особливо це помітно в його творах "Волосся за скроню", "На смерть Т.Со. Еліота".

Сучасна лірика

Не забутий цей прийом і в даний час. Як приклад вживання в літературі анжамбеманів можна згадати творчість таких поетів, як А. Кушнер, З. Льон, Е. Лесин, До. Кедров, Ю. Мартинцева, Д. Давидов, А. Качалян, А. Нечаєв та інших.

Складово-строфічний і складовий анжамбемани-це найбільш поширені види перенесення в сучасній поезії.