Герменевтика шлейермахера: основні тези, теорія і подальший розвиток ідеї

Фрідріха Даніеля Ернста Шлейермахера (1768-1834), можливо, не можна зарахувати до числа найбільших німецьких філософів XVIII і XIX століть, таких як Кант, Гердер, Гегель, Маркс або Ніцше. Однак він, безумовно, один з найкращих мислителів так званого "другого рівня" того періоду. Він також був видатним класичним вченим і теологом. Значна частина його філософських праць присвячена релігії, але з сучасної точки зору саме його герменевтика (т. е. теорія інтерпретації) заслуговує найбільшої уваги.

Безпосередній вплив на його мислення справив Фрідріх Шлегель (письменник, поет, лінгвіст, філософ) . Ідеї цих двох видатних людей свого часу почали формуватися наприкінці 1790-х років, коли вони деякий час жили в одному будинку в Берліні. Багато положень теорії є загальними. Не по кожній тезі точно відомо, хто саме з двох чоловіків його запропонував. Оскільки методи Шлегеля набагато менш деталізовані та систематичні, ніж Положення Шлейермахера, останнім надається першорядне значення.

Визначення

З виникненням теорії інтерпретації зв`язні такі імена: Шлейермахер, Дільтей, Гадамер. Герменевтика, засновником якої вважається останній із зазначених філософів, пов`язана з проблемами, що виникають при роботі зі значущими людськими діями та їх продуктами (переважно текстами). Як методологічна дисципліна, вона пропонує інструментарій для ефективного розгляду проблем інтерпретації людських дій, текстів та іншого значущого матеріалу. Герменевтика Х. Г. Гадамера і Ф. Шлейермахера спирається на давню традицію, оскільки комплекс проблем, які вона вирішує, з`явився в людському житті багато століть тому і вимагав неодноразового і послідовного розгляду.

Інтерпретація-це всюдисуща діяльність, яка розгортається щоразу, коли люди прагнуть зрозуміти будь-яке значення, яке вони вважають суттєвим. З плином часу як проблеми, так і інструменти, призначені для їх вирішення, значно змінилися разом з дисципліною самої герменевтики. Мета її полягає у виявленні основного протиріччя процесу розуміння.

Філософи-герменевтики (Ф. Шлейермахер і Г. Гадамер) пов`язують її не з думкою, а з маніпуляціями над мисленням. Розглянемо основні тези і поняття цієї теорії.

Розвиток філософської ідеї

Теорія герменевтики Шлейермахера заснована на вченні Гердера в галузі філософії мови. Суть полягає в тому, що мислення залежить від мови, обмежене нею або ідентичне з нею. Значення цієї тези полягає в тому, що важливим є використання слова. Однак між людьми існують глибокі мовні та концептуально-інтелектуальні відмінності.

Найоригінальнішою доктриною у філософії мови є семантичний холізм. Саме він (за визнанням самого філософа) значно посилює проблему інтерпретації та перекладу.

Основні принципи

Якщо розглядати герменевтику Шлейермахера коротко і зрозуміло, то слід звернути увагу на ключові ідеї запропонованої ним теорії.

Ось її основні принципи:

• Інтерпретація є набагато складнішим завданням, ніж зазвичай розуміється. Всупереч поширеній помилці, що " розуміння відбувається, як само собою зрозуміле", насправді " непорозуміння відбувається, як само собою зрозуміле, тому до розуміння слід прагнути і шукати в кожній точці».
• Герменевтика у філософії-це теорія розуміння мовної комунікації. Вона визначається як протиставлена, а не прирівняна до її пояснення, застосування або перекладу.
• Герменевтика в філософії-це дисципліна, яка повинна бути універсальною, тобто такою, яка в рівній мірі застосовується до всіх предметних областей (Біблії, права, літератури), до усного і писемного мовлення, до сучасних текстів і до стародавніх, до роботи рідною і на іноземних мовах.
• У дану філософську теорію включена інтерпретація священних текстів, таких як Біблія, яка не може спиратися на особливі принципи, наприклад, на натхнення як автора, так і перекладача.

Як виконується інтерпретація

Розглядаючи питання герменевтики коротко, слід звернути увагу на проблему безпосередньо тлумачення. Зазначимо, що теорія Шлейермахера також спирається на наступні принципи:

• Перш ніж починати власне інтерпретацію тексту або дискурсу, необхідно спочатку добре знати історичний контекст.
• Важливо чітко розмежувати питання про значення тексту або дискурсу і його істинності. Існує маса праць сумнівного змісту. Припущення, що текст або дискурс обов`язково повинні бути правдивими, часто призводить до серйозного неправильного тлумачення.
• Інтерпретація завжди має дві сторони: одна лінгвістична, інша психологічна. Завдання лінгвістичної полягає в тому, щоб зробити висновок з доказів, що полягають у фактичному використанні слів в правилах, які ними керують. Однак герменевтика зосереджується на авторській психології. Лінгвістична інтерпретація в основному стосується того, що є загальним у мові, а психологічна більше стосується того, що характерно для конкретного автора.

Обґрунтування

Представляючи свої ідеї герменевтики, Фрідріх Шлейермахер має на увазі кілька причин, за якими мовна інтерпретація повинна доповнюватися психологічної. По-перше, ця необхідність випливає з глибокої мовної та концептуально-інтелектуальної самобутності індивідів. Ця особливість на рівні окремих осіб призводить до проблеми лінгвістичної інтерпретації, яка полягає в тому, що фактичне використання слів, доступних для доказу, зазвичай буде відносно невеликим за кількістю і поганим за контекстом.

Цю проблему має допомогти вирішити звернення до авторської психології, надаючи додаткові підказки. По-друге, звернення до психології автора також необхідно для неоднозначності на рівні лінгвістичного значення, що виникає в певних контекстах (навіть тоді, коли став відомий діапазон значень, доступних для відповідного слова).

По-третє, щоб повністю зрозуміти лінгвістичний акт, потрібно знати не тільки його значення, але й те, що пізніші філософи називали його» ілокутивною силою " або наміром (полягає в тому, який намір здійснює: повідомлення, спонукання, оцінку тощо.).

Умова

Для герменевтики Ф. Шлейермахера необхідно використання двох різних методів «» порівняльного " методу (т. е. методу простої індукції), який філософ вважає домінуючим з лінгвістичної сторони інтерпретації. У цьому випадку він перекладає інтерпретатора від конкретного використання слова в правилах, які керують ними всіма, до методу» ворожіння " (тобто створення попередньої помилкової гіпотези, заснованої на емпіричних фактах і виходить далеко за рамки наявної бази даних). Вчений вважає цей підхід переважаючим в психологічній стороні інтерпретації.

Широко поширене в літературі поняття» ворожіння " для філософа являє собою процес психологічного самопроектування в Тексти, що містять зерно істини, так як він вважає, що герменевтика вимагає деякого ступеня психологічного спільного розуміння між перекладачем і інтерпретатором.

Таким чином, у герменевтиці Шлейермахера текст розглядається з двох позицій.

Розгляд частин і цілого

Ідеальна інтерпретація за своєю природою є цілісною дією (цей принцип частково обґрунтовується, але при цьому виходить за рамки семантичного холізму). Зокрема, будь-який даний фрагмент тексту повинен розглядатися у світлі всього масиву, до якого він належить. Обидва повинні тлумачитися з більш широкої точки зору розуміння мови, якою вони написані, їх історичного контексту, передісторії, існуючого жанру та загальної психології автора.

Такий холізм вводить повсюдну циркулярність в інтерпретацію, оскільки тлумачення цих більш широких елементів залежить від розуміння кожного фрагмента тексту. Однак Шлейермахер не вважає це коло порочним. Його рішення полягає не в тому, що всі завдання повинні виконуватися одночасно, оскільки це набагато перевершує людські можливості. Скоріше, ідея полягає в думці, що розуміння - це не питання "все або нічого", а щось, що проявляється в тій чи іншій мірі, тому можна поступово просуватися до повного розуміння.

Наприклад, що стосується відношення між частиною тексту і всім масивом, до якого він належить, то з точки зору герменевтики Шлейермахер рекомендує спочатку прочитати і інтерпретувати максимально добре кожну з частин тексту, щоб таким чином прийти до приблизного загального осмислення всієї праці в цілому. Метод застосовується до уточнення початкових тлумачення кожної з конкретних частин. Це дає поліпшену загальну інтерпретацію, яка потім може бути повторно застосована для подальшого уточнення розуміння частин.

Витік

Насправді герменевтика Шлейермахера майже ідентична теорії Гердера. Деяка спільна позиція тут обумовлена тим фактом, що на них обох вплинули одні й ті ж попередники, особливо і. А. Эрнести. Але, розглядаючи коротко герменевтику Шлейермахера, необхідно відзначити, що вона зобов`язана виключно Гердеру двома основними моментами: доповненням "лінгвістичного ""психологічним" тлумаченням і визначенням "ворожіння" в якості переважаючого методу останнього.

Гердер вже використовував це, особливо в працях "про твори Томаса Аббта» (1768) і" про пізнання і відчуття людської душі» (1778). Теорія Шлейермахера, по суті, просто об`єднує і систематизує ідеї, які вже були "розкиданий" по ряду робіт Гердера.

Відмінності та особливості

Однак є кілька істотних винятків з цього правила спадкоємності, пов`язані з відмінностями теорії герменевтики Шлейемахера від ідей Гердера.

Щоб це побачити, слід почати з двох відхилень, які не є проблематичними, але досить істотними. По-перше, Шлейемахер посилює проблему інтерпретації, вводячи семантичний холізм. По-друге, його теорія вводить принцип ідеалу універсальності герменевтики.

Візьмемо до уваги, що Гердер справедливо підкреслював життєву важливість в інтерпретації правильного визначення жанру твору, А також великі труднощі зробити це в багатьох випадках (особливо через постійні зміни і подальшого поширеного спокуси помилково асимілювати незнайомі жанри).

Однак Шлейермахер приділяв цьому питанню порівняно мало уваги. Особливо у своїй подальшій роботі він більш детально визначив психологічну інтерпретацію як процес виявлення та відстеження необхідного розвитку єдиного авторського " оригінального рішення [Keimentchluß]».

Крім того, Гердер включав не тільки лінгвістичне, але і немовна поведінка автора в число доказів, що мають відношення до психологічної герменевтики. Шлейермахер мислив трохи інакше. Він наполягав на обмеженні мовної поведінки. Це теж здається помилковим. Наприклад, зафіксовані акти жорстокості маркіза де Сада здаються більш потенційно важливими для встановлення садистської сторони його психологічного вигляду та для точної інтерпретації його текстів, ніж його жорстоких заяв.

Шлейермахер (на відміну від Гердера) розглядав центральну роль "ворожіння" або гіпотези в герменевтиці як підставу для різкого розмежування інтерпретації та природознавства. Отже, і для класифікації його як мистецтва, а не науки. Однак він, ймовірно, повинен був би розглядати це, як основа для визнання розуміння та природознавства подібними.

Його теорія також має тенденцію применшувати, затьмарювати або пропускати деякі важливі моменти щодо герменевтики, яку вже висловив Фрідріх Шлегель. Його власне ставлення до подібних питань, висловлене в деяких текстах, таких як «філософія філософії» (1797) і» фрагменти атенеума " (1798-1800), в значній мірі нагадує підхід Шлейермахера. Але це також включає в себе пункти, які є менш сміливими, неясними або взагалі відсутніми в роботах філософів.

Шлегель зазначає, що Тексти часто виражають несвідомі значення. Тобто кожне чудове твір націлене на більше, ніж в ньому відображено. У Шлейермахера іноді можна зустріти подібну точку зору, найбільш проявляється в доктрині, що Тлумач повинен прагнути зрозуміти автора краще, ніж він сам себе розумів.

Однак версія такої позиції, висловлена Шлегелем, є більш радикальною, що передбачає дійсно нескінченну глибину значення, яке в значній мірі невідомо самому автору. Цей мислитель підкреслював, що твір часто виражає важливі значення не явно в будь-якій з його частин, а в тому, як вони об`єднуються в єдине ціле. Це є дуже важливим моментом з позицій герменевтики. Шлегель (на відміну від Шлейермахера) підкреслював, що роботи, як правило, містять плутанину, яку перекладач повинен ідентифікувати( розплутати), а інтерпретатор пояснити.

Недостатньо тільки зрозуміти істинний сенс заплутаного твору. Бажано розбиратися в ньому краще, ніж сам автор. Потрібно також вміти характеризувати і правильно тлумачити виникає плутанину.

Розвиток ідей

Незважаючи на ці суттєві, але обмежені недоліки в деталях герменевтики Шлейермахера, його послідовник Август Бек, який є видатним класичним філологом і істориком, згодом дав широке і більш систематичне переформулювання ідей герменевтики в лекціях, які були опубліковані у праці «Енциклопедія і методологія філологічних наук».

Цей вчений висловив думку, що філософія повинна існувати не заради себе самої, а бути інструментом для розуміння соціальних і державних умов. Саме завдяки спільному впливу трактувань цих двох мислителів герменевтика, коротко кажучи, досягла чогось дуже схожого на статус офіційної і загальновизнаної методології з класичної та біблійної науки XIX століття.