Види і зміст необережності як форми провини в кримінальному праві

Необережність як форма провини-це психічне ставлення громадянина до скоєного ним протиправного вчинку, який носить небезпечний для суспільства характер. Виконання незаконних дій з необережності тягне більш м`які санкції, ніж за вчинені умислу. Важливо розуміти, як розмежовуються ці поняття і як виявити відсутність умислу у злочинця.

Сутність необережності як форми провини

Вина-це головна ознака складу будь-якого злочину, що відноситься до його суб`єктивної сторони. За нормами першої частини п`ятої статті Кримінального кодексу, особа може притягуватися до відповідальності кримінального типу за небезпечні для суспільства діяння та їх наслідки, в існуванні яких доведена вина громадянина.

Вина виражається в психічному відношенні злочинця до ознак об`єктивного характеру, які включені до складу вчиненої дії. Вона характеризується присутністю вольового та інтелектуального моментів. Тобто людина повинна розуміти ознаки конкретної ситуації та можливі наслідки своїх дій, а також свідомо спрямовувати свої фізичні та розумові зусилля на досягнення своїх цілей.

Складовими елементами провини є інтелект (свідомість) і воля. В сукупності вони утворюють зміст психологічного аспекту вина. Зміст зазначених елементів у предметі конкретного злочину встановлюється конструкцією складів кожного злочину окремо.

Різне співвідношення вольового та інтелектуального критеріїв психіки особистості громадянина, що здійснює злочин, є основою виділення форми провини (умислу і необережності).

Разом з формою і змістом провини розглядають її ступінь. Ця категорія-оціночна, містить кількісну характеристику сторони провини. Ступінь винуватості особи є вираженням міри негативного ставлення людини, винної в даному злочині, до базових цінностей соціуму.

Її визначення обумовлено тяжкістю шкоди, заподіяної громадянином суспільству. Відносно ступеня провини впливають суб`єктивні і об`єктивні обставини, що характеризують конкретне кримінальне правопорушення. До таких обставин можна віднести цілі і мотиви протиправної дії, особливості особистості злочинця, причини діяння, умови виникнення умислу.

Необережність як форма вини поширена при вчиненні злочинів менше, ніж умисел. Її особливості розглядаються в 26-й статті Кримінального кодексу.

Види необережності

Необережність як форма вини-це ознака злочину, який дозволяє зменшити відповідальність громадянина за вчинене ним дію або скасувати покарання.

Законодавство розглядає два види необережності: легковажність і недбалість. Легковажність має місце в тому випадку, якщо громадянин передбачав, що через його дій (бездіяльності) можуть наступити небезпечні для суспільства наслідки, але самовпевнено розраховував їх запобігти при відсутності належний підстав для цей.

Недбалість має місце в тому випадку, якщо громадянин не передбачав можливості виникнення негативних наслідків своїх вчинків, але повинен був і міг їх передбачити при необхідній передбачливості і уважності.

Обидва види необережності об`єднані схожим психолого-соціальним змістом. Це виражається в тому, що особа при здійсненні будь-яких дій проявило неуважність в певній формі.

Специфіка легковажності

Вираз провини у формі необережності (легковажності і недбалості) має відмінності між собою. Легковажність виражається в тому, що при передбаченні можливості виникнення негативних наслідків особа вважає, що може сама не допустити їх появи або збільшення їх впливу на оточуючих.

У легковажності є деяка схожість з непрямим умислом. Різниця полягає в тому, що передбачення при намірі носить більш певний характер. Також при легковажності злочинець сподівається сам запобігти небезпечні наслідки, а при непрямому умислі про них не думає або свідомо їх допускає.

Специфіка вчинення злочину через недбалість

Після аналізу поняття провини, видів і форм (умислу і необережності) слід розглянути особливості необережних злочинів. При скоєнні злочину через недбалість вчинки громадянина не пов`язані з бажанням заподіяти кому-небудь шкоду.

Найчастіше при реалізації поставлених ним цілей він може проявити неуважність до оточуючих потенційним негативним можливостям через втому, недисциплінованості, неуважності, неуважності. При цьому небезпечне для суспільства дію, проте, це вольовий акт.

Якщо людина допустив недбалість у своїх вчинках, він спочатку міг вибрати більш обачний варіант поведінки, щоб негативні наслідки не настали. Така можливість обумовлена тим, що на кожній особі лежить обов`язок мотивувати в собі належну поведінку.

Соціальна сутність недбалості

Провина у формі умислу або необережності-це психічне ставлення людини до своїх дій. Воно має свою соціальну сутність. Вона полягає в обов`язку громадянина усвідомлювати, що ті чи інші його дії можуть привести до виникнення негативних наслідків, виражених в заподіянні шкоди оточуючим людям, суспільству або державі.

У правових нормах зазначено, що людина повинна і може передбачити настання небезпечних для оточуючих наслідків. Це виражається в тому, що дії, які були ним вчинені, пов`язані з порушенням обов`язків, які на нього були покладені.

Щоб застосувати до особи заходи відповідальності за вчинення злочину з необережності як формі провини, необхідно встановити, який саме обов`язок порушив громадянин і в якому вигляді це виразилося. Якщо в ході перевірки буде встановлено, що в перелік обов`язків злочинця вчинення конкретних дій не входило, то і наслідки йому поставлені не будуть.

Поняття невинного вчинення злочину

У понятті необережності як форми провини важливим аспектом є невинне заподіяння шкоди. Воно має місце, якщо громадянин при скоєнні злочину не усвідомлював і не міг в силу обставин усвідомлювати, що його дії потенційно носять небезпечних для суспільства характер, тому не міг і не повинен був передбачити їх наслідки.

Також невинним заподіянням шкоди вважається реалізація умислу на виконання будь-яких дій, при якій особа не передбачала настання будь-яких наслідків в силу психофізіологічних властивостей особистості, нервово-психічних перевантажень або через екстремальних (кризових) умов.

Особливості видів злочинів, скоєних з необережності

Розглянувши необережність як форму провини і її види, слід вивчити особливості вчинення злочинів по кожному з видів. Якщо правопорушення за статтями КК РФ вчинено ненавмисно, по легковажності, іншим особам або майну третіх осіб заподіюється шкода будь-якого ступеня тяжкості.

Наприклад, при керуванні автотранспортним засобом водій перевищує швидкість, сподіваючись, що його майстерність дозволить йому уникнути виникнення негативних ситуацій на дорозі. В результаті цього автомобіль наїжджає на пішохода, чим заподіює шкоду його здоров`ю, що розцінюється як тяжкий.

Якщо правопорушення вчинено через недбалість, громадянин при виконанні правомірних дій через власну неуважність вчиняє злочин. Наприклад: медсестра при введенні ліків пацієнту переплутала флакони і набрала в шприц швидкодіючий отрута. В результаті цього громадянин помер.

Відмінність необережності від прямого умислу

При дослідженні необережності як форми провини і її ознак слід розглянути відмінності необережності від умислу. Перша форма провини відрізняється тим, що за нормами закону людина не усвідомлює, що його діяння може спричинити виникнення небезпечних для суспільства наслідків.

Необережність не передбачає, що винна особа позитивно ставиться до виникаючих наслідків (або їх не передбачає, або думає, що самостійно їх усуне).

Злочини, вчинені з необережності, мають матеріальний склад. Правопорушення вважається закінченим з того моменту, як наслідки настали. Якщо зазначені наслідки не настали, кримінальна відповідальність не має місця.

Відмінність легковажності і недбалості від непрямого наміру

Необережність як форма провини (зокрема, легковажність) відрізняється від умислу непрямого типу за наступними критеріями вольового та інтелектуального моменту:

1. Легковажність має на увазі, що людина не усвідомлює, що його дії суспільно небезпечні. Непрямий умисел має на увазі, що громадянин реально розуміє, що його діяння несе потенційну загрозу іншим людям.
2. При легковажності усвідомлення настання негативних наслідків має абстрактну природу , а при непрямому умислі-реальну.
3. Ставлення вольового типу розрізняються за наступними критеріями. При легковажності у громадянина активна позиція, яка виражається в запобіганні негативних наслідків, при умислі непрямого типу-пасивна, так як людина не прикладає зусиль для їх ліквідації.

Вина у формі необережності при недбалості проявляється в тому, що особа може здійснювати звичайні дії, через які можуть виникнути кризові ситуації, і людина буде визнана в них винним. Наприклад, коли громадянин курив у квартирі, і через незатушену цигарку виникла пожежа у всьому будинку.

Коли має місце недбалість, громадянин не діє або діє, не усвідомлюючи суспільний характер своїх дій, і не думає про те, що вони можуть викликати будь-які негативні наслідки.

При недбалості людина з вольової позиції не проявляє її по відношенню до небезпечних для суспільства наслідків при їх настанні. Він не бажає, щоб вони виникли (як у випадку з прямим умислом), не допускає випадки їх виникнення (як при намірі непрямого типу) і не розраховує самостійно їх запобігти (як у випадку з легковажністю).

У тих ситуаціях, коли має місце недбалість, воля і свідомість громадянина не діють. При цьому, якщо поведінка людини призвело до появи негативних наслідків, які він міг і повинен був передбачити, його визнають винним у скоєнні злочину з відсиланням на статтю 26 Кримінального кодексу.

При прояві недбалості особа відповідає тільки за ті наслідки, які стали прямим результатом його неправомірної поведінки, а не за всі наслідки, які відбулися внаслідок однієї дії.

Інакше кажучи, між діянням і наслідками має бути причинно-наслідковий зв`язок. Наприклад, якщо автомобіліст ненавмисно збив людину, перевищивши швидкість, а потерпілий при падінні зламав поруч стоїть загородження або іншу машину, злочинець відповідає тільки за шкоду здоров`ю, заподіяний пішоходу.

Критерії недбалості

Необережність як форма провини характеризується своїми особливостями для кожного виду. При розгляді недбалості слід вивчити два її критерії: об`єктивний і суб`єктивний.

Суть суб`єктивного критерію-повинність, тобто обов`язок людини передбачити, що його дії можуть мати негативні наслідки. Суть суб`єктивного критерію-можливість, тобто усвідомлення потенційного виникнення негативних подій після діянь громадянина.

Обов`язок людини передбачити негативні наслідки своїх вчинків випливає з встановлених в суспільстві правил нормальної поведінки і відповідних пересторог, якими повинні керуватися громадяни.

Зазначені правила випливають з вимог норм законодавства чи інших правових актів, договорів, особливостей посади, роботи, статусу громадянина, встановлених правил спільного проживання. Ці вимоги можуть зачіпати будь-які сфери діяльності людей.

Якщо громадянин належить до тієї чи іншої соціальної касти або виконує певну роль, він повинен дотримуватися встановлених правил у своїй роботі і обережність. Обов`язок людини передбачити можливість настання небезпечних для суспільства наслідків своїх дій повинна встановлюватися і доводитися на підставі аналізу кожного конкретного випадку.

Наприклад, розмежування умислу і необережності як форми провини щодо злочинів, скоєних через недбалість, відбувається наступним чином. Особа може притягуватися до відповідальності за статтею 293 Кримінального кодексу, якщо через її недбале виконання своїх обов`язків настали негативні наслідки.

Вина у формі необережності-нерідке явище, незважаючи на те, що за умисні злочини покарання призначаються набагато частіше. Необережність повинна доводитися в ході слідчих експериментів і опитувань правопорушника і свідків. Обставини, що пом`якшують провину, також підлягають доказуванню.